пʼятниця, 24 травня 2019 р.

Подолання труднощів у навчально-виховному процесі молодшого школяра в умовах НУШ


Труднощі у навчально-виховному процесі молодшого школяра
Особливої гостроти ця проблема набуває в молодшому шкільному віці. Це пов'язано з тим, що молодший школяр тільки лише занурюється в атмосферу шкільного життя, навчальна діяльність пред'являє до нього такі вимоги, які не висувалося на попередніх етапах його розвитку. Тому, стикаючись із труднощами, не всі молодші школярі в силу своїх особистісних та інтелектуальних особливостей можуть їх подолати. Труднощі навчання в початкових класах суттєво заважають оволодінню дитиною обов'язковою шкільною програмою. 
Одна з причин зниженої здатності до навчання може бути обумовлена тим, що в дитинстві дитина не чула регулярно дорослу мову, у неї не було іграшок, книжок, головоломок, що розвивають сенсорний апарат, дитині не допомагали зрозуміти незрозуміле, не пояснювали суті речей. Це в цілому призводить до порушення в ендокринній системі, що забезпечує правильний розвиток мозку та центральної нервової системи.
У молодшому шкільному віці діти, як правило, є прекрасними маніпуляторами. Зрозуміло, цьому них учать дорослі. Дуже часто головний вербальний підхід до виховання проявляється у словах: «Ти повинен», що розпадається на варіанти: «Ти можеш», «Ти не можеш», «Ти не хочеш», «Тобі треба» тощо.
1) формування почуття провини («Твоя поведінка доведе мене до серцевого приступу»);
2) залякування нелюбов'ю оточуючих («Що подумають люди, якщо довідаються про тебе таке...»);
3) (найдійовіше) використання любові («Я просто не можу тебе любити, раз ти так поводишся
У відповідь на маніпуляції дорослих діти використовують свої маніпулятивні прийоми, приклади яких  наводю нижче:
1. Маленька ганчірка. Увесь час погане себе почуває, навіть готовий цілий день провести в ліжку, ледве волочить ноги, аби всіх змусити робити за себе всю роботу. Використовує нерішучість, крайню безпорадність, хронічну безпам'ятність і неуважність. Виконує роль безпомічного, а насправді розумний і хитрий.
Із такою дитиною треба поступати так: чітко відокремлювати її реальний стан від удавання й показати їй, що вона не безпомічна.
2. Маленький диктатор. Керує дорослими за допомогою надутих губ, упертості, неслухняності, тупання ногами. У нього немає часу для повсякденної роботи.
Такій дитині треба показати, що кожний має право бути собою й не повинен робити за іншого нічого, якщо той може справитися самостійно.
3. Маля-лисиця. Це плаксій, який відкрив, що сльози оплачуються увагою. У школі він це використовує цілком: зі складного уроку можна піти, пославшись на біль у животі. Це майстер провокувати співчуття до себе.
У такій дитині треба розглянути всепоглинаючий стан залежності та слабкості. Можна попросити її виконати низку нескладних доручень (скласти ліжко, сходити в магазин) і всі вчинки нагороджувати теплотою та схваленням.
4. Жорстоке маля. Як правило, така дитина має насильницький темперамент. Вона штовхається, задирає, обзиває, плює, щипає, б'ється. Вона ненавидить авторитети: учителів і батьків. Упевненість у неї швидко переростає в самовпевненість й абсолютну віру у свої сили.
У такої дитини необхідно розвивати потенціал симпатії та підтримки на противагу ненависті та страху. У неї насправді панує страх залишитись непоміченою. Її треба підтримати, коли вона робить хороший учинок, і демонструвати їй, що зовнішня впевненість - це внутрішня опора, а не тиск на інших.
5. Малий-змагатель. Він прагне завжди бути першим. Часто це проявляється там, де ростуть два хлопчики. Школа - кращий полігон. Батьків, братів та однокласників - усіх він сприймає як суперників. Для нього перемогти важливіше, ніж просто жити. Поступово згубний марафон змагання викликає безсоння. Дитина не може розслабитись і перестати перемагати. Постійне джерело страху - усі оточуючі, хто добре справляється з навчанням, робить успіхи у спорті, танцях та ін.
Цій дитині треба показати: чим більше людина прагне перемогти інших, тим менше вона вірить у себе. У такої дитини необхідно формувати почуття самопідтримки.
Вербальні маніпулятивні прийоми діти застосовують не тільки до дорослих, а й по відношенню один до одного. До другого-третього року навчання в дітей формуються більш тісні контакти з однолітками на основі спільної діяльності (навчальної, спортивної, громадської), поступово ділові зв'язки підкріплюються моральною оцінкою поведінки кожного.

Труднощі у навчанні:
Недостатня зацікавленість Учень переконаний, що шкільна робота не є важливою і не має жодного відношення до його життя та інтересів.
Страх перед невдачею. Учень боїться опинитися у незручному становищі перед своїми товаришами та вчителем і вважає, що безпечніше, уникнути ризику і навіть не намагатися спробувати виконати роботу на високому рівні.
Хибні цінності. Учневі набагато важливіше виглядати перед своїми товаришами «крутим», ніж компетентним й успішним у навчанні.
Навчальні проблеми. Учень намагається зрівнятися зі своїми однокласниками, які добре навчаються, однак може легко здатися після невдачі.
Недостатнє навантаження. Байдужість до шкільної роботи може бути викликана завданнями, рівень яких нижчий від рівня здібностей учня.
Потреба уваги. Учень може намагатися привернути увагу викладача й одержати підтримку від нього, вдаючи безпомічного.
Емоційне перевтомлення. За недостатнім інтересом до навчання чи невмінням зосередитися можуть стояти тривога, перевтомлення чи депресія.
Низькі очікування. Низькі академічні очікування батьків чи викладачів можуть зумовити недостатню старанність учня у досягненні успіху.
Вираження незадоволення. Низька успішність учня у школі може бути своєрідним актом протесту проти тиску з боку батьків, які вимагають надто високих результатів у навчанні.

Рекомендації для батьків
Умови формування мотиву запобігання невдачі
Позиція матері:
1. При оцінці досягнень дитини орієнтується на їх відповідність середнім соціальним нормам, а не на досягнуті результати чи встановлені норми. Для неї важливіше, чи відповідають успіхи дитини досягненням інших дітей; її не цікавлять прикладені дитиною зусилля або минулі досягнення.
2. Мало рахується з бажаннями самої дитини, здійснює твердий контроль, рідко спонукає до самостійної діяльності та прийняття незалежних рішень; допомагає дитині не у формі порад, а шляхом прямого втручання в її діяльність; нав'язує свою думку.
3. Скаржиться на відсутність здібностей у дитини і часто апелює до здібностей як способу пояснення успіхів своєї дитини. Дорікає дитині не тільки за відсутність здібностей, а й за дефіцит старання, а успіхи відносить на рахунок легкості завдання.
4. Рідко хвалить дитину за досягнення, а невдачі викликають у неї докори й незадоволення.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар